Монтажник систем  утеплення - це робітник який виконує комплекс робіт по утепленню фасадів для зниження до мінімуму тепловитрат через огороджувальні стінові конструкції будинків і споруд, а в цілому-забеспечення комфортного проживання мешканців будинку.

Коротка історія професії

Вперше у 1944 році в Німеччині було освоєно активне виробництво енергозберігаючих матеріалів (пінополіуретан). В Європі виробництво  почалося з 1955 року. У ті далекі часи прагнули замінити поліуретаном натуральний каучук, сталь, пробку. В результаті проведених досліджень вченими хіміками були винайдені тисячі поліуретанових композицій і численні технічно важливі матеріали на їх основі. Різке підвищення цін на нафту наприкінці двадцятого століття змусило розвинені країни світу розробити спеціальні програми, що стимулюють економне використання енергоресурсів.

 У країнах Західної Європи та США пінополіуретан успішно застосовується в будівництві швидко-монтованих промислових і цивільних об'єктів близько 50 років. В Україні виробництво різних видів пінополіуретану збільшується з року в рік. Поява нових матеріалів призвела до виникнення нових професій у будівництві.

Монтажник систем  утеплення будівель - перша професія з будівельного  блоку, яка в рівному ступені відображає як вимоги до енергетичної і теплової ефективності будови, так і до сучасних тенденцій оформлення фасадів будівель, ін.

Професійна діяльність монтажника систем утеплення будівель  відноситься до фізичної праці середнього навантаження і напруженості. Є обмеження щодо статі та  віку., тому що роботи виконуються на висоті. Робота, як правило однозмінна і проводиться вдень. Роботи виконуються в різних кліматичних умовах, на висоті, використовуючи ручний та електрифікований інструмент.

Кваліфікаційні вимоги: Повинен знати: види систем утеплення будівель, клейових розчинів, кріпильних деталей; правила монтажу, систем утеплення; вимоги до зовнішньої скріпленої теплоізоляції об’єкта; послідовність, правила та умови виконання робіт із додаткового кріплення плит утеплювача дюбелями; особливості застосування поліуретанових клеїв для закріплення плит утеплювача на органічній основі; призначення та технологію нанесення декоративних тонкошарових (полімер цементних, акрилових) штукатурок і фарб.

Перспективи роботи пов'язані з розширенням будівництва, реконструкцією споруд, будівель, зростанням приватного будівництва. Політика держави на енергозбереження, постійне удосконалення, модернізація споруд, пошуки у сфері дизайну відкривають широкий простір для спеціаліста з утеплення будівель.

Офіціант - одна з найбільш масових професій. Щоб забезпечити високий рівень обслуговування в сучасних ресторанах та кафе офіціант повинен володіти різними видами обслуговування споживачів та сервіровки столів в ресторанах, кафе та барах з включенням в меню виготовлених на замовлення та фірмових страв, напоїв, кондитерських виробів. Знати види та правила сервіровки столів та обслуговування різноманітних урочистостей за замовленнями підприємств, організацій, окремих споживачів; асортимент, кулінарні характеристики, правила подавання страв та ціни на них; види, призначення та вимоги до посуду, приборів, білизни, що використовуються, порядок їх отримання та здавання; правила етикету під час обслуговування споживачів; порядок розрахунків із споживачами за готівку та у безготівковому порядку; правила ведення обліку та здавання виручки; біологічне значення їжі, хімічний склад, чинники зовнішнього середовища, що впливають на харчові продукти, причини харчових отруєнь та їх попередження; правила і норми охорони праці, протипожежного захисту, виробничої санітарії та особистої гігієни.

Один з основних обов'язків офіціанта - зустрічати відвідувачів і отримувати від них замовлення. Офіціант вітає відвідувачів і пропонує їм меню. Тут є свої правила, яких офіціант повинен дотримуватися. Отримуючи готові страви з кухні, офіціант повинен звертати увагу на їх зовнішній вигляд, оформлення і температуру. Саме офіціант допомагає гостям створювати свято та підтримувати урочистість обстановки. Завдяки професійним діям та порадам офіціанта ресторан стає улюбленим, а обід чи вечеря у ньому незабутніми. Офіціант - це обличчя будь-якого ресторану, тому він повинен бути елегантно вбраний, привітний, ерудований.

Історія професії

Професія офіціанта одна з найдавніших. На фресках єгипетських пірамід зустрічаються зображення людей, які подають їжу на стіл фараону.

В ХІХ столітті офіціанти з'явилися разом з ресторанами європейського типу, тільки один заклад в Москві «Слов'янський базар» носив назву ресторану. Решта питущих закладів іменувалася трактирами. Офіціантові належало носити фрак, білий жилет, краватку-метелик і рукавички, бути поголеним і постриженим. Молодих людей брали в підручні, і вони протягом чотирьох років освоювали ази професії, починаючи з мийника посуду і прибиральника. Потім вони поступово оволодівали наукою подачі страв, роботи з клієнтами, правилами розрахунку. Тільки після цього могли надягати білу сорочку і шовковий пояс, за який ховався «лопатник» - пращур блокнота з відділенням для грошей для розрахунку з клієнтами.

Перспективи

Сьогодні ресторанний бізнес бурхливо розвивається і постійно потребує кваліфікованих кадрів. Професія офіціанта стала дуже поширеною, завдяки створенню розгалуженої мережі підприємств ресторанного господарства. Головною метою роботи офіціанта є оперативне обслуговування відвідувачів. Останнім часом відкривається багато нових ресторанів, барів, кав'ярень і пабів, важливою складовою в досягненні ними успіху є команда офіціантів, здатних демонструвати бездоганний сервіс.


Бармен - це людина, яка працює за барною стійкою, відповідно до правил та атмосфери закладу. Він вітає, інформує, дає поради споживачам, приймає і виконує їх замовлення. Робота бармена передбачає уміння обслуговувати споживачів: пропонувати, показувати, реалізовувати готові до споживання безалкогольні, слабоалкогольні напої, кондитерські вироби, закуски, страви. Готувати обмежений асортимент алкогольних та безалкогольних напоїв, змішаних напоїв, холодних і гарячих страв, закусок. Складати заявки та отримувати напої, кулінарну продукцію та покупні товари. Забезпечувати зберігання напоїв, кулінарної продукції та покупних товарів відповідно до термінів і режиму зберігання. Оформляти вітрини та барну стійку, утримувати їх у належному стані. Експлуатувати та обслуговувати аудіо та відеоапаратуру. Підтримувати чистоту і порядок у барі, здійснювати контроль за дотриманням чистоти посуду, дотриманням рецептури вхідних у коктейль інгредієнтів, сервісним обслуговуванням відвідувачів, знати асортимент у барі. Вести необхідний облік, складати та здавати товарні звіти. Підраховувати та здавати гроші.

Історія професії

Як така професія бармена зародилася в Америці за часів “золотої лихоманки”. Тоді в торгових лавках в поселеннях продавалося відразу все. Господарі, щоб збільшити товарообіг, стали тут же пропонувати і випивку. Потім приміщення магазина перегородив бар’єр, що розділив “торгову зону” і “місце для відпочинку”, яке стало називатися баром (бар’єр по-англійськи bar). Тоді ж з’явилися і перші “бармени”, у буквальному перекладі, “люди за стійкою”. Коктейлі в їх сучасному вигляді теж прийшли до нас з Америки. А в 1862 році вийшла “Біблія бармена” - перша книга, що містить відомості про напої, рецептуру коктейлів і професійний кодекс бармена. Наприкінці XIX ст. бари почали модернізовуватися. Дерев'яний прилавок було замінено буфетними стійками, оздобленими металом або деревом цінної породи. Крісел не було, оскільки господар не бажав, щоб відвідувачі довго "засиджувалися". Пізніше барна стійка була доповнена високими табуретами і стала типовою для всіх барів. Пройшло небагато часу і замість простих дерев'яних полиць за барною стійкою почали з'являтися високі буфети, а згодом сучасні красиві стінки для виставки різноманітних напоїв та тютюнових виробів, які легко оглядаються відвідувачами.

Перспективи

Якщо раніше бари були тільки самостійними підприємствами, то тепер вони невід'ємна частина ресторанів і кафе. У сучасних барах відвідувачі можуть відпочити в затишній обстановці, послухати музику, потанцювати, подивитись відеопередачу, виступ артистів вар'єте тощо. Мережа закладів громадського харчування з кожним роком розширюється за рахунок створення приватних ресторанів, барів, міні-барів, кафе, кафетеріїв. А це, в свою чергу, призводить до створення нових робочих місць.Професії "Офіціант, бармен"  навчають у Державному навчальному закладі «Вище професійне училище № 7 м Вінниці». Необхідні знання, уміння та навички юнаки та дівчата залюбки переймають від справжніх майстрів цієї справи -  викладачів спецтехнології,  майстрів виробничого навчання. Для цього в училищі функціонує сучасно обладнана матеріально-технічна база, яка відповідає новітнім державним стандартам.Активно і цікаво проходять уроки теоретичного і виробничого навчання у просторих світлих кабінетах та лабораторіях.

Кухар - творча професія, яка пов’язана з приготуванням їжі розвивалася разом з цивілізацією. Як тільки печерні люди приручили вогонь і стали смажити м'ясо на вогнищі, вони швидко з'ясували, у кого з одноплемінників мамонт виходить смачнішим і соковитішим, та стали тільки йому довіряти цю важливу місію. Так народився перший кухар. Про перших професіоналів, що заробляли таким ремеслом на життя, свідчать позначки грецької цивілізації на острові Крит 2600-го року до н.е.

Від покоління до покоління передавали люди досвід приготування їжі. Вони дбайливо зберігали всі традиції, пов'язані з їжею, розуміючи, що їжа - основа життя, здоров'я і благополуччя, виховання дітей.

При королі Людовику XIV відчула підйом кухарського мистецтва і Франція, і з того часу  ці європейські країни постійно змагаються за лідерство у сфері кулінарії. У розвитку кухарського мистецтва брали участь не тільки професійні кулінари, але і багато вчених, філософів, державних діячів.  Відомо, що винахідниками нових страв були великі кардинали Рішельє і Мазаріні. А Мішель Монтень написав книгу "Наука їжі". Навіть зараз в італійських  ресторанах популярними є страви, що винайдені композитором Россіні.

У часи Київської Русі кухарі знаходилися в служінні княжих дворів і багатих будинків.

Наші кухарі свято зберігали традиції народної кухні, яка служила основою їх професійної майстерності, про що свідчать найдавніші писемні пам'ятки "Домострой" (XVI ст.), "Розпис до царських страв" ( 1611-1613 рр.), столові книги Патріарха Філарета та боярина Бориса Івановича Морозова, витратні монастирські книги тощо. У них часто згадуються народні страви: юшки, каші, пироги, млинці, киселі, кваси, меди.

Важко знайти людину, яка б зовсім не любила солодке. Кондитер - це професіонал, який створює кондитерські вироби (цукерки, карамель, шоколадні вироби, торти), десерти і випічку. Майстри з приготування солодощів високо цінувалися у всі часи. А рецепти знаменитих страв зберігалися в суворій таємниці, їх передавали від батька до сина, завдяки чому створювалися цілі династії знаменитих кондитерів.

Кондитер - це фахівець,який повинен вміти виготовляти різні види тіста за заданою рецептурою, випікати і прикрашати продукцію.

Кулінарія – джерело вічного натхнення. Тут відбуваються справжні відкриття і чудеса, а кулінар – це, в першу чергу, творець. Творець  прекрасного, смачного та привабливого. Він винахідник, який все життя перебуває в пошуку для того, щоб творити. А для цього кухарям та кондитерам необхідно володіти такими якостями: розвинуте зорове та нюхове сприйняття, гарний смак, творча уява, фізична витривалість, гарна зорова і образна пам'ять, довготривала словесно-логічна пам'ять, терплячість, спостережливість і доброзичливість.

Професіям "кухар" та "кондитер"  навчають у Державному навчальному закладі «Вище професійне училище № 7 м Вінниці». Для отримання необхідних знань, умінь та навичок юнаки та дівчата залюбки переймають їх від справжніх майстрів цієї справи -  викладачів спецтехнології,  майстрів виробничого навчання. Для цього в училищі функціонує сучасно обладнана матеріально-технічна база, яка відповідає новітнім державним стандартам.

Активно і цікаво проходять уроки теоретичного і виробничого навчання у просторих світлих кабінетах та лабораторіях, де учні навчаються готувати кулінарні страви, відпрацьовують елементи сервірування столів, вчаться порціонувати і оформляти. Також, працює  гурток  "Кулінар"

Учні училища щорічно займають призові місця в обласних  конкурсах фахової майстерності з професії «Кухар» та «Кондитер». По завершенню курсу навчання учні здобувають кваліфікацію: "кухар"  - 3,4,5 розряду та "кондитер" - 3,4 розряду. Випускники училища працюють на багатьох закладах громадського харчування нашого міста.

Кухар - творча професія, яка пов’язана з приготуванням їжі розвивалася разом з цивілізацією. Як тільки печерні люди приручили вогонь і стали смажити м'ясо на вогнищі, вони швидко з'ясували, у кого з одноплемінників мамонт виходить смачнішим і соковитішим, та стали тільки йому довіряти цю важливу місію. Так народився перший кухар. Про перших професіоналів, що заробляли таким ремеслом на життя, свідчать позначки грецької цивілізації на острові Крит 2600-го року до н.е.

Від покоління до покоління передавали люди досвід приготування їжі. Вони дбайливо зберігали всі традиції, пов'язані з їжею, розуміючи, що їжа - основа життя, здоров'я і благополуччя, виховання дітей.

При королі Людовику XIV відчула підйом кухарського мистецтва і Франція, і з того часу  ці європейські країни постійно змагаються за лідерство у сфері кулінарії. У розвитку кухарського мистецтва брали участь не тільки професійні кулінари, але і багато вчених, філософів, державних діячів.  Відомо, що винахідниками нових страв були великі кардинали Рішельє і Мазаріні. А Мішель Монтень написав книгу "Наука їжі". Навіть зараз в італійських  ресторанах популярними є страви, що винайдені композитором Россіні.

У часи Київської Русі кухарі знаходилися в служінні княжих дворів і багатих будинків.

Наші кухарі свято зберігали традиції народної кухні, яка служила основою їх професійної майстерності, про що свідчать найдавніші писемні пам'ятки "Домострой" (XVI ст.), "Розпис до царських страв" ( 1611-1613 рр.), столові книги Патріарха Філарета та боярина Бориса Івановича Морозова, витратні монастирські книги тощо. У них часто згадуються народні страви: юшки, каші, пироги, млинці, киселі, кваси, меди.

Важко знайти людину, яка б зовсім не любила солодке. Кондитер - це професіонал, який створює кондитерські вироби (цукерки, карамель, шоколадні вироби, торти), десерти і випічку. Майстри з приготування солодощів високо цінувалися у всі часи. А рецепти знаменитих страв зберігалися в суворій таємниці, їх передавали від батька до сина, завдяки чому створювалися цілі династії знаменитих кондитерів.

Кондитер - це фахівець,який повинен вміти виготовляти різні види тіста за заданою рецептурою, випікати і прикрашати продукцію.

Кулінарія – джерело вічного натхнення. Тут відбуваються справжні відкриття і чудеса, а кулінар – це, в першу чергу, творець. Творець  прекрасного, смачного та привабливого. Він винахідник, який все життя перебуває в пошуку для того, щоб творити. А для цього кухарям та кондитерам необхідно володіти такими якостями: розвинуте зорове та нюхове сприйняття, гарний смак, творча уява, фізична витривалість, гарна зорова і образна пам'ять, довготривала словесно-логічна пам'ять, терплячість, спостережливість і доброзичливість.

Професіям "кухар" та "кондитер"  навчають у Державному навчальному закладі «Вище професійне училище № 7 м Вінниці». Для отримання необхідних знань, умінь та навичок юнаки та дівчата залюбки переймають їх від справжніх майстрів цієї справи -  викладачів спецтехнології,  майстрів виробничого навчання. Для цього в училищі функціонує сучасно обладнана матеріально-технічна база, яка відповідає новітнім державним стандартам.

Активно і цікаво проходять уроки теоретичного і виробничого навчання у просторих світлих кабінетах та лабораторіях, де учні навчаються готувати кулінарні страви, відпрацьовують елементи сервірування столів, вчаться порціонувати і оформляти. Також, працює  гурток  "Кулінар"

Учні училища щорічно займають призові місця в обласних  конкурсах фахової майстерності з професії «Кухар» та «Кондитер». По завершенню курсу навчання учні здобувають кваліфікацію: "кухар"  - 3,4,5 розряду та "кондитер" - 3,4 розряду. Випускники училища працюють на багатьох закладах громадського харчування нашого міста.

Швачка - спеціаліст з виробництва виробів з тканин, шкіри і інших матеріалів. Здійснює пошиття виробів вручну або на різноманітних універсальних машинках (ґудзикових, петельних, вишивальних,  обметочних тощо). В процесі роботи ліквідовує обрив ниток, міняє шпулі, регулює натягнення ниток і частоту строчки, перевіряє якість крою, відповідність фурнітури кольору і призначенню виробу. У праці поєднуються порівняно прості операції, що тарифікуються по першому і другому розряду (вивертання деталі, видалення нитки тимчасових строчок, вирізання деталей і т. п.) і складніші операції, виконання яких вимагає четвертого і п'ятого розряду (вточка рукава, з'єднання коміра з горловиною та ін.). Швачка може виконувати весь об'єм роботи (швачка індивідуального пошиття в ательє) або одну з операцій (швачка-моторист у великосерійному виробництві). Працює в один -двох змінному режимі, індивідуально або у складі бригади, у вільному (швачка в ательє) або заданому темпі (на конвеєрі). Професія має 5 розрядів. 

Кравець – фахівець із пошиття одягу. Безпосереднім пошивом одягу займаються кравці, тобто спеціалісти з виконання технологічної обробки різноманітних вузлів одягу і збирання всіх деталей готового виробу. Кравці можуть працювати на швейних фабриках і займаютися масовим виробництвом одягу, а також працювати в ательє, шити одяг по індивідуальним замовлення.

Коротка історія професії. Перші кравці з’явилися в Древній Греції в III ст. до н.е. і працювали вони у майстернях. Проте, особливий статус ця професія отримала приблизно в XV ст., коли зародилося поняття «мода». Згодом намітилася і спеціалізація кравців: одні шили плащі, інші – чоловічі костюми, треті – жіночі сукні, інші – решту необхідного одягу. Весь одяг переважно виготовлявся на замовлення. В спеціальних книгах були зібрані зразки різних модних кроїв. Ці збірки матеріалів дозволяли кравцям шити одяг точно по фігурі клієнта, допомагали у виправленні певних недоліків. Покращив якість і швидкість пошиття одягу винахід першої системи крою («система третини», 1818 р.), згодом масштабної системи, а з часом і пропорційно-розрахункової. Також, розвитку кравецької справи сприяла поява перших паперових викройок (1820-і рр., фірма «Сміт» в м. Лондоні ) та перехід у 1863 р. їх виробництва на індустріальну основу (американська фірма «Баттерік»). Важливим етапом у розвитку кравецької справи було заснування у 1841 р. в Парижі школи крою «Гер-Лавінь» з майстернею, яка згодом перетворилася на знамениту школу моди «Esmod» – Вищу школу мистецтва і техніки моди. Пізніше А.Лавінь винайшов власну систему крою, бюст-манекен для шиття і гнучку сантиметрову стрічку.Справжню революцію у виробництві одягу зробив винахід в 1830 р. швейної машини: Бартелемі Тимоньє отримав патент на швейну машину і відкрив першу у світі автоматизовану швейну фабрику. Зараз батьком швейних машин човникового стібка вважають американця Еліаса Хоу, який 10.09.1846 р. отримав патент на машину, що виконувала шов із швидкістю 300 стібків за хвилину. Але, дослідження щодо виготовлення швейної машини продовжувалися. І найуспішніше це вийшло у Ісаака Мередіта Зінгера. Так у 1851 р. світ побачив нову швейну машину «Singer». За минулі сотні років сталися значні зміни в світі моди і в мистецтві кравецької справи. Так, на зміну ручним роботам прийшли швейні машини, з’явилися нові і досконалі тканини та фурнітура; одяг став зручнішим. Але і досі кравецька справа залишається мистецтвом, тому що вона створює унікальний одяг, окремий стиль для кожної людини.

Виготовлені швейною майстернею колекції неодноразово брали участь у Міжрегіональному конкурсі «Калинове намисто».

Професія перукаря не менш складна і відповідальна, ніж професії інженера чи бухгалтера. Адже перукар повинен відмінно знати не тільки теорію своєї роботи, але і бути чудовим практиком, окрім того психологом, мати широкий кругозір, бути інтелектуально розвиненим. За останні кілька років професія перукаря стала користуватися надзвичайною популярністю, оскільки попит на перукарські послуги ще з давніх часів завжди був високий.

Історія

Найперші згадки про перукарське мистецтво відносяться до V століття до нашої ери в Єгипті. Єгиптяни приділяли багато уваги своєї зовнішності: вони фарбували волосся, робили перуки, а також завивали волосся за допомогою дерев’яних паличок.

В середні віки перукарські послуги надавали працівники лазні та цирульники, які пропонували ще й медичні послуги: видаляли зуби, ставили п’явки, пускали кров.

У XVII столітті стали модними перуки. Перукарське мистецтво в ті часи досягло колосальних висот, в прямому та переносному значенні. Зачіски були такі високі й химерні, що для їх створення потрібний був металевий чи дерев’яний каркас. Деякі зачіски мали по півметра висотою. Такі зачіски робили по декілька годин, а перукарям доводилося вставати на ходулі.

В XIX столітті було зроблено відкриття секрету перетворення жінок на блондинок за допомогою перекису водню. В цей же час відбулося розмежування професій на цирульника та медика.

В XX столітті була винайдена перманентна завивка (так звана «хімія»), яка могла триматися до шести місяців. Як бачимо, перукарі в усі віки користувалися передовими технологіями.

Перукар – це лікар людської душі. За допомогою гарної зачіски чи просто приємного спілкування у клієнтів піднімається настрій, підвищується самооцінка, з’являється впевненість в собі та відчуття привабливості. 

Бути перукарем - означає допомагати людям відкрити в собі красу. Це прекрасна, позитивна професія, яка приносить людині не лише моральне задоволення, але й матеріальний достаток. Послуги хорошого майстра коштують недешево. Як виявилось, люди не хочуть економити на своїй зовнішності. Отже, професіонал перукарського мистецтва ніколи не залишиться без заробітку.

Але є в цій професії обмежуючі моменти, через які не всі охочі можуть працювати перукарями. Адже ця робота досить важка - весь день на ногах не кожен витримає. До того ж, потрібна постійна концентрація уваги, зосередженість. А якщо згадати, що працювати доведеться з різними хімічними речовинами для забарвлення волосся чи завивки, на які в багатьох людей буває алергія, то стане зрозуміло, що перукарем може працювати лише фізично міцна та здорова людина.

Візажист

Візажист - спеціаліст в області макіяжа, створення образу за  допомогою засобів мистецтва макіяжу.

Головне завдання візажиста - не тільки створити певний образ, але підкреслити переваги зовнішності і приховати недоліки. Працюючи з обличчям, візажист повинен враховувати природні дані клієнта, знати, що потрібно підкреслити за допомогою макіяжу, а що приховати.

Професіонал повинен знати, які кольори і текстури підходять під даний тип зовнішності, образ, доречні для даного часу доби, року, події.

Візажист - це художник, але малює він не на папері, а на обличчі або на тілі.

Робота візажиста різноманітна і многовариантна, а також завжди затребувана. Від домогосподарок до таких відомих особистостей, як кінозірки та політики - всім потрібні послуги професійного стиліста-візажиста з метою створення найкращого іміджу.

Історія професії «візажист»

Ще в 2000 р до н. е. племена Майя дбали про оздоблення свого обличчя і тіла. В якості косметики вони застосовували червону мазь, в яку була додана липка смола стираксу.

Однак, засновниками традиції прикрашання обличчя і виробництва косметичних засобів по праву можуть вважатися стародавні єгиптяни. Згадайте зображення дружини 8-го фараона Давнього Єгипту Ехтанона - Нефертіті (1351 - 1334 р до н. Е.) З яскраво підфарбованими тушшю очима, а губи її були підведені порошком з глини. Однак найяскравіша представниця розвитку давньоєгипетської косметики - цариця Клеопатра (69 - 30 г. до н. Е.). Саме їй належить збірник рецептів по догляду за шкірою і «макіяжу», що представляє велику цінність на сьогоднішній день. Також цей фоліант дає нам детальне уявлення про устрій знаті стародавнії єгиптян.

Як вже було зазначено вище, косметику використовували ще в стародавні часи. Спеціальна фарба для підведення очей була виявлена в похованнях стародавніх єгиптян, які датуються 3000-м роком до н. е. Жінки стародавнього Риму застосовували забарвлену пудру і ложки з бронзи. У цих ложок були довгі ручки, які потрібні були для витягання і змішування різних косметичних засобів. Протягом довгого періоду часу, застосування косметики декоративного характеру було аморальним. На початку століття була написана книга, яка була присвячена етикету. У ній було сказано, що за східним звичаєм, підфарбовувати губи можна тільки на сцені. Однак за останні час це думка кардинально змінилося, і тепер, застосування жінками декоративної косметики стало нормою.

У зв'язку з впровадженням в будівельну індустрію гіпсокартону, в класифікаторі з'явилася нова професія «монтажник гіпсокартонних конструкцій». Це спеціаліст по гіпсокартонних конструкціях, від якого залежить естетичний вигляд інтер’єру. Здебільшого – це стелі (євро) із різними підсвітками, площинами, об’ємами, кольорами.

Дана професія має оздоблювальну основу, яка повинна відповідати нормам і правилам монтажних конструкцій. Тобто спеціаліст повинен враховувати товщину стелі, падіння світла та взагалі повинен вміти розробити конструкцію так, щоб вона вписувалася у вже існуючий інтер’єр. Представник цієї професії повинен виконувати:

• прості роботи з монтажу і ремонту гіпсокартонних конструкцій;

• знати основні види матеріалів і виробів для збору гіпсокартонних конструкцій;

• типи гіпсокартонної продукції, правила її упаковки, транспортування та зберігання;

• способи шпаклівки швів, поверхонь, призначених для облицювання.

Історія професії

Конструкції з гіпсокартону в останні кілька років одержали повсюдне поширення. В результаті чого у 2005 році виникла нова будівельна професія – монтажник гіпсокартонних конструкцій. На протязі століть методи будівництва змінювалися за рахунок впровадження нових технологій та появи на будівельному ринку сучасних будівельних матеріалів. Останнім часом все більше уваги стали приділяти застосуванню маловитратних і більш швидких методів будівництва. Виникло так зване "сухе" будівництво. Основним матеріалом сухого будівництва є гіпсокартонні плити, деревностружкові і гіпсоволокнисті плити. В більш широкому розумінні до області сухого будівництва можна також віднести облицювання внутрішніх стін дерев'яними панелями, встановлення пазогребневих перегородок, облицювання, що наклеюється, та безшовні покриття підлог деревностружковими плитами.

Гіпсокартон - давно відомий вид продукції на вітчизняному ринку, в Україні його почали випускати ще на початку 50-х років. Проте тільки останніми роками, по мірі просування на український ринок технологій "сухого" будівництва, переваги гіпсокартону отримали належну оцінку, зробивши його одним з найбільш вживаних оздоблювальних матеріалів. Сьогодні гіпсокартон це ключова позиція при внутрішньому оздобленні і плануванні простору приміщень. І якщо раніше його використовували в основному як "суху штукатурку", то зараз, завдяки постійному вдосконаленню асортименту і технічних характеристик, можливості застосування гіпсокартону значно розширилися.

Дочірні категорії

Меню

Зараз на сайті Online: 

На сайті 18 гостей та відсутні користувачі

Статистика відвідування:

Останні новини:

Благодійна акція з ...

03.12.2018 р. Вінницькою міською радою та ...

ІІ тур (обласний) огляду ...

21 та 23 листопада 2018р. на виконання наказу ...

«Місячник Цивільного ...

З 26.09.2018р. по 26.10.2018р. у ДНЗ «ВПУ 7 м. ...

ІІІ (обласний) етап ІХ ...

Вітаємо ученицю групи № 29 Грибенюк Аліну із ...

Вхід | Реєстрація

Scroll to top