-
Батьківська категорія: Про навчальний заклад
-
Категорія: Професії
-
Опубліковано: 06 листопада 2014
-
Останнє оновлення: 17 березня 2015
-
Перегляди: 4857
Муляр — будівельний робітник, який виконує роботи з мурування або ремонту конструкцій зі штучних і природних будівельних матеріалів. Мулярами зводяться цегляні житлові будинки, промислові коплекси, гідротехнічні споруди і мости.
Історія виникнення професії
Мабуть, небагато знайдеться на Землі професій, що за віком сягають у таку давнину, як професія муляра. І дійсно, як тільки кількість населення первісного світу стала більшою, ніж кількість місць у печерах, людям довелося дбати про стіни, які б захищали їх від пронизливого вітру, та дах, який боронив би від снігу та дощу. Від примітивних культових та побутових споруд (Стоунхендж у Великій Британії, дольмени у Франції та Грузії, будівлі з кісток мамонтів в Україні)
людство поступово переходило до складних і довершених споруд, які вражають сучасників своєю красою та витонченістю ліній, монументальністю та пропорційністю. Єгипетські піраміди, легендарні будівлі Індії та Італії, храми та вілли Давньої Греції є пам’ятками досягнень мулярської праці.
З покоління в покоління, від батька до синів передавалися таємниці мулярської майстерності. У середні віки в Західній Європі виникли відокремлені один від одного мулярські цехи, що мали власні устави, штандарти та інші атрибути професійного уособлення. Внаслідок їх діяльності зводилися перлини містобудування – палаци Венеції, Флоренції, Парижа, Відня, Кракова, Києва (у Європі), Константинополя, Єревану, Бухари, Самарканду, Хімедзі (на сході).
У ті часи майстер-муляр самостійно виконував усі необхідні підготовчі та основні операції: готував розчин, власноруч подавав будівельні матеріали на робоче місце, безпосередньо виконував кам’яну кладку. Взимку мулярські роботи припинялися.
Поступово праця муляра зазнавала корінних організаційних змін, відбувався її розподіл і кооперація: кваліфікований майстер позбувся необхідності самостійно виконувати допоміжні роботи.
І сьогодні професія муляра шанована суспільством. Саме він втілює в життя ідеї архітекторів і проектувальників, зводить просторові конструкції промислових споруд, будівлі соціально-побутового призначення та житлові будинки.
Потреба у мулярах на ринку праці постійна і має тенденцію до зростання. Саме тому ймовірність працевлаштування досить висока.
Професія електрозварника ручного зварювання належить до найбільш розповсюджених і масових. Без цих спеціалістів не обходиться виробництво і ремонт автомобілів, кораблів, літаків, мостів, трубопроводів та інших конструкцій.
Зварювання – це процес одержання нероз'ємного з'єднання, що супроводжується розплавленням металу. Джерелом тепла служить електрична дуга, яку збуджує зварник між електродом і виробом. При електрозварюванні використовується постійний і змінний електричний струм.
Зварні конструкції виготовляють з прокату різного профілю, литва, деталей після механічної обробки. Зварювання здійснюється за кресленнями, в яких умовними позначеннями вказані методи зварювання та характеристика швів. Від якості зварного шва залежить надійність і довговічність конструкції
Для виконання зварювальних робіт необхідне спеціальне обладнання. Для ручного дугового зварювання використовуються трансформатори, випрямлячі, перетворювачі, агрегати з різними технічними характеристиками. Робоче місце зварника може бути стаціонарне або пересувне. Робота зварника відноситься до професій з підвищеною небезпекою – тому наявність заземлення, вентиляції, індивідуальних засобів захисту, тощо є обов'язковими вимогами охорони праці.
Історія виникнення професії
У професії зварника солідні історичні корені. Кування і зварка металу – стародавнє ремесло. Більше 2,5 тисяч років тому люди вже плавили і сполучали метали. Прообразом зварника був коваль. Нарешті, трохи більше 100 років тому назад промислова революція привела до використовування електричної енергії, появі зварювального апарату і зварника як самостійної робочої професії.
Зварник – це робітник по зварюванню металів, конструкцій та споруд. Суть процесу зварювання в утворенні міцних зв’язків між атомами і молекулами.
Історія електричного зварювання бере свій початок з XIX ст. У 1802 р. російський вчений В.В. Петров відкрив явище електричної дуги і вказав на можливість її використання для розплавлення металів. Але тільки в 1882 р. російський інженер Н.Н. Бенардос відкрив спосіб електродугового зварювання.
Широке промислове застосування і розвиток зварювання почалися в 30-ті роки XX ст. З’явились нові види зварювання: електрошлакове, під шаром флюсу, у вуглекислому газі, електронно-променеве, підводне. У 1924-1935 pp. використовувались електроди без покриття або з тонким іонізуючим покриттям. З 1935-1939 pp. почали широко використовувати зварювання на базі електродів з товстим покриттям і стрижнів із легованих сталей. У 1939 р. під керівництвом академіка АН УРСР Євгена Оскаровича Патона (1870-1953) були запроваджені автоматичне та напівавтоматичне зварювання під шаром флюсу. З 1948 р. промислове застосування отримав спосіб дугового зварювання в інертних захисних газах. На початку 50-х років XX ст. під керівництвом академіка Бориса Євгеновича Патона в Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона було розроблене електрошлакове зварювання. У 1950-1952 pp. впроваджене зварювання сталей у середовищі вуглекислого газу.
Вперше в світі, а саме в Україні були розроблені та стали використовуватися електричні контактно-стикозварювальні машини для точкового та багатоточкового електричного зварювання, автоматичні зварювальні апарати, створені Є.О. Патоном.
Сучасні електрозварники мають у розпорядженні високотехнологічне обладнання, що дає можливість зварювати майже всі метали і сплави, з’єднувати деталі масою від грамів до сотень тон і вести процеси зварювання як в морських глибинах, так і в космосі
На сучасному етапі зварювання знайшло застосування у всіх сферах життя: від промисловості, до медицини. Швидкими темпами впроваджуються нові види зварювання, такі як електронно-променеве, ультразвукове, електромагнітне, лазерне тощо. Розширюються можливості дугового і контактного зварювання. З набуттям теоретичних знань і практичних навичок в роботі, оволодінням новітніх зварювальних технологій, зварник підвищує рівень кваліфікації (до 6 тарифного розряду).
Електрозварник може легко перекваліфікуватись на різальника, газозварника, контролера зварних швів та монтажника санітарно-технічних систем тощо.
Меню
Статистика відвідування: